З тегами демократія Приховати/показати коментарі | Швидкі сполучення клавіш

  • Нестеренко Юрій December 22, 2016 17:27 Постійне посилання |
    Мітки: демократія, , , , ,   

    Андреевский спуск, как экзамен на гражданственность. 

    teatr-na-podole

     

    Андреевский спуск, для киевлян и гостей столицы Украины, был и останется местом, о котором говорили – тут сердце истории Киева. И как бы не перестраивался Киев, подобные действия на Андреевском спуске были под негласным табу. Чиновники, до конца так и не потерявшие совесть, не давали разрешение на строительство, которое раз и навсегда изменило  бы Андреевский спуск.

    Но, к сожалению, в новейшей истории Киева совести у чиновников совсем нет. Как нет у ее и у архитектора, «сваявшего» проект театра. Как нет ее и у руководителя самого театра, озаботившегося возможной прибылью от ресторанов и магазинов, которые взрастут под крышей этого «крематория Мельпомены».

    И чтобы прекратить этот и подобны со стороны «бизнесделков», творящих беспредел при молчаливом попустительстве городских властей, громада Киева должна сплотится в единое целое, чтобы защитить историю и красоту Андреевского спуска, дав шанс нашим внукам наслаждаться его красотой и историей.

    Именно поэтому мы и призываем всех, для кого Андреевский спуск не просто городская коммуникация, для которого облик самой знаковой улицы Киева является символом города, поддержать инициативу, в которой изложены требования громады для того, чтобы сохранить красоту Андреевского спуска.

    И данная инициатива и станет для нас с вами своеобразным экзаменом на гражданственность…

     
  • Нестеренко Юрій December 6, 2016 14:28 Постійне посилання |
    Мітки: демократія, , , , , , , , ,   

    Сила инициативы и ущербность петиций. 

    172fbbf0fe31a8c8cb6d98413675983d

    Петиция – это прошение, которое подает подданный своему властителю. Это просьба, которую хозяин, барин, царь или еще кто может рассмотреть и дать приказ выполнить,  а может и проигнорировать, похоронив ее в бюрократических кругах или же в мусорном ведре.

    Инициатива – это идея, поддержанная достаточным количеством свободных граждан. Идея, воплощение которой жизненно важно для большинства сограждан. Идея, от которой невозможно отмахнуться. Инициатива – это не просьба слабых к правителю, а требование сильных, предъявляемое к нанятым менеджерам их нанимателями. Требование. Которое нельзя игнорировать под угрозой увольнения.

    Петицию достаточно написать и ждать решения. Инициатива требует совместной работы сотен тысяч людей, ради достижения поставленной цели.

     

    Ты помнишь, как все начиналось?

    Украина – страна поголовного охвата сайтами петиций. Как только сайт Администрации Президента Украины предложил гражданам публиковать петиции, все другие министерства и ведомства, кинулись тот час же начали осуществлять подобные проекты. С одной стороны, они выполняли нормы закона, согласно которому каждый орган центральной и местной власти должен иметь ресурс для сбора петиций. Таковые у Кабинета Министров, Верховной Рады и у более сотни местных советов.

    И как же все было оптимистично и радужно. Вот она электронная демократия в действии. Челобитная самому царю-батюшке. Он-то, человек продвинутый, так что глянет, стукнет кулаком по столу и…. проблема решиться.

    Однако, как оказалось, принцип «хотели, как лучше, а получили, как всегда» сработал и тут. Предложив гражданам писать петиции, государство и, прежде всего, Президент не удосужились не только построить какую-либо разумную систему написания петиций, контроля за их существованием, но и алгоритма реагирования на них. Поэтому, когда среди разумных и действительно необходимых начинаний начали появляться бредовые идеи и предложения, Президент плюнул на все, заявив что ему, дескать, некогда заниматься ерундой, а другим чиновникам эти петиции просто не нужны. Они заставляют напрягаться. А вот напрягаться наш отечественный чиновник – не любит.

    Почему я делаю такой вывод? А потому, что коэффициент полезного действия, если врать соотношение поданных петиций, рассмотренных, принятых к действию и реализованных, имеет четкое и безрадостную характеристику – не эффективен.

    presents_yuriy-2

    Только цифры:

    • на сайте Президента было опубликовано 27 110 петиций. Поддержано 25 000 подписей – 40 Из этого числа было рассмотрено всего – 38 и условно реализованы – 5.
    • Верховную Рада Украины. Опубликовано – 60 петиций.  Поддержано – 1, реализовано – 0.
    • КМУ. Опубликовано – 520 петиций. Поддержано и реализовано – 0.
    • Киевская городской совет. Опубликовано 15 000. 2 петиции собрали 10 000 подписей и 2 реализованы.

    Получается, что коэффициент полезного действия у наших властных структур следующий:

    • Администрация Президента  – 0,0004%;
    • Верховная Рада – 0%;
    • Кабинет Министров – 0%;
    • Киевский городской совет – 0,0133%.

    В других городах ситуация примерно такая же.

     

    Так почему же складывается такая вот безрадостная ситуация?

    Причин неэффективности такого инструмента в  руках государства несколько.

    Во-первых, в исполнении закона не заинтересованы представители органов власти. И причин такой  незаинтересованности тысячи. Здесь и нежелание взваливать на себя дополнительные обязанности, и пренебрежение к мнению сограждан, и историческая закрытость принимаемых решений. Поэтому, и чиновники, и депутаты делают все от них зависящее для того, чтобы дискредитировать инструмент, применяя самые разные методы – от прямого бойкота до доведения идей до абсурда и фальсификации результатов голосований.

    01

    Во-вторых, закон об электронных обращениях граждан не содержит прямого указания, каким образом органы власти должны реагировать на петиции, которые собрали необходимое количество подписей. Это дает чиновникам самое широкое поле для манипуляций.

    В-третьих, общество  разочаровалось в использовании сайтов петиций, почувствовав себя обманутым. Волна энтузиазма быстро пошла на спад, когда оказалось, что петиции ни к чему не обязывают представителей власти. Иллюзия, что можно написать челобитную царю, а он все “порешает”, развеялась достаточно быстро.

    В-четвертых, наши сограждане оказались не готовы к тому, что петиция должна быть составлена таким образом, чтобы ее реализация была возможной. Оказалось, что грамотно составить обращение, гораздо сложнее, чем предложить отправить Тимошенко послом Гондурас.

     

    Что же делать?

    Первое не опускать руки. Электронная демократия работает и может давать ощутимые результаты. Латвийская платформа инициатив ManaBalss показывает, что при желании граждан и чиновников работать на благо страны все получается. Авторы составляют инициативы, небезразличные граждане инициативы поддерживают, ответственные чиновники и депутаты всеми силами рассматривают инициативы и дают им силу закона. Только за последнее время из двадцати инициатив, поданных на платформе ManaBalss  11 стали законами, а еще половина готова к тому, чтобы обрести этот статус.

    presents_yuriy-3presents_yuriy-4

    В Украине, платформой, которая собирается повторит успех Манабалса, стала платформа инициатив Мой Голос, предлагающая, как непосредственно саму платформу инициатив, так и платформу, которая позволит авторам и всем небезразличным  к будущему своей страны, путем дискуссий, корректировать свои инициативы, прежде, чем она приобретет завершенность и будет готова для публикации.

    И если многие интернет ресурсы предлагают нечто подобное, ограничившись размещением контента, то платформа Мой Голос готова идти дальше, занимаясь адвокацией инициатив, чтобы достигнуть главной цели – из реализации.

    presents_yuriy-12

     
  • Нестеренко Юрій December 1, 2016 18:04 Постійне посилання |
    Мітки: демократія, , , , , , , , , ,   

    Наша мета – бути підсилювачем голосу громадянина 

    Світ змінюється дуже швидко. Змінюються технології, змінюючи відносини між людьми. Сьогодні для перемоги на виборах президента один твіттер аккаунт важливіше десятків традиційних ЗМІ, а один пост у фейсбуці здатен запалити революцію.

    Але часто густо активність у мережі так й не переростає у активність у реальному житті, декларація змін у соціальних мережах не призводить до змін у реальності.

    dsc_8321

    30 листопада в прес-центрі готелю «Козацький» пройшов круглий стіл «Спільнодія громадських організацій з використанням інструментів е-демократії», що був організован незалежною платформою громадських ініціатив «Мій Голос». Основною метою круглого столу стало обговорення інструментів е-демократії за допомогою яких активна частина суспільства, а в першу чергу громадські організації, мають змогу координувати свої зусилля та змінювати країну на краще.

    dsc_8333

    Співзасновник Громадянської платформи Нова Країна Андрій Длігач виступив із оглядом подій та підвів підсумки ситуації, що склалася з моменту початку Революції Гідності й до сьогоднішнього дня. За його думкою, за три роки реформи, що були започатковані, згорнуті. Реформатори були  вимушені піти з владних структур. Єдина реформа, що відбулася, то реформа електронних закупівель Prozorro. Але замість 50 запланованих вдалося зекономити лише 7 млрд. грн. Наступний етап боротьби громадянського суспільства з Гідрою починається саме зараз. Але шлях до перемоги не буде швидким. «Ми розраховували на спринт, а виявилось, що бігти треба марафон». На думку спікера, інструменти цифрової демократії грають велику роль у  всіх процесах, майбутнє пов’язано з їх ефективним використанням.

    dsc_8324

    Голова Української Асоціації Власників зброї Георгій Учайкін зауважив, що спроба використати електронну петицію до Президента була вдалою. За кілька днів петиція з вимогою прийняти закон про цивільну зброю та зміни до Конституції зібрала необхідні 25 000 підписів, але небажання державних органів прислухатись до громадян не зрушило це питання з місця. Збір підписів привернув увагу суспільства до проблеми, але був лише епізодом у восьмирічній боротьбі за право громадян на володіння зброєю.

    dsc_8329

    Експерт з судової реформи Реанімаційного Пакету Реформ Михайло Жернаков констатував, що дуже проста петиція «Повністю оновити суддівський корпус за прикладом патрульної поліції, відкривши прозорий конкурс на кожну посаду судді» була вдалою та швидко набрала необхідну кількість голосів. Ця петиція була спробою привернути увагу до більш значущого явища – судової реформи в цілому. Вряд чи саме петиція призвела до того, що суддівська реформа зрушила з місця, але суспільний розголос проблеми, без сумніву цьому посприяв.

    dsc_8336

    Дуже цікавою була розповідь екс-керівника проекту сайту петицій Адміністрації Президента України Андрія Заболоцького. На його думку дискредитація сайту петицій почалась не з боку Адміністрації Президента, а з боку суспільства6 якому й надали до рук пульт керування країною. Дуже швидко стало зрозуміло, що сайт, сам по собі, проблем не вирішує. Своїм правом на петицію, як і будь яким інструментом, треба вміти користуватись.

    Також він зазначив, що приділення багато уваги саме просвіті є дуже важливим напрямком роботи громадської організації «Мій Голос». На думку спікера, ідея створення незалежного сайту досить логічна дія: ось вам майданчик, який позбавлений впливу. Збирайте прихильників, підписи, передавайте ініціативи до органі влади – законодавство на вашому боці. За великим рахунком, саме так ми зможемо обіграти систему, яку не вдається зруйнувати зсередини. Приклади Prozorro та I-Gov тому є підтвердженням.

    dsc_8351

    Головний редактор сайту про цифрове суспільство http://www.digitle.wordpress.com) Каріна Літвінова запропонувала присутнім огляд інструментів у-демократії, які використовуються у світі. Вона поснила, що поняття “інструмент електронної демократії” є широким за змістом та динамічним у розвитку. Індивідуальне електронне звернення, е-скарга, е-пропозиція (зауваження), е-клопотання (заява), е-петиція, колективне е-звернення, е-ініціатива, е-консультація, е-обговорення, е-нарада, е-опитування, е-анкетування, е-голосування, е-референдум, е-плебісцит, е-вибори, е-парламент, е-законотворення, е-правосуддя, е-медіація… Назва інструменту е-демократії – певного роду ярлик. – розповіла Каріна Літвінова, зробивши огляд найбільш популярних інтернет-ресурсів електронних демократії у світі. – Але більш важливим є те, що за ним приховано, на основі якого ІТ-рішення інструмент впроваджено, чи слугує він інтересам громадян, чи є результативним?! вихідним пунктом під час розробки інструменту е-демократії є аналіз потреб громадян, рівень культури та цифрової грамотності населення, особливості менталітету. В цілому, говорячи про зарубіжний досвід у сфері розвитку електронної демократії, неможливо знайти ідеал. Бувають інструменти “ефективні” та “неефективні”. Ті, що підходять суспільству, і ті, що ні.

    dsc_8355

    Як завжди, вагомо аргументовано та розсудливо керівник Центру розвитку Інновацій НаУКМА Сергій Лобойко розповів про те, яку силу можуть мати громадські платформи у порівнянні із державними.

    Ми змогли розробити та домогтися прийняття закону про електронні звернення громадян, згідно з яким електронні звернення громадян можна направляти в органи державної влади не тільки за допомогою державних сайтів петицій, але й громадських платформ. Такі звернення мають таку ж саму силу, що й петиції, що розміщуються на офіційних сайтах. Це відкрило шлях к створенню незалежних платформ. – констатував Андрій Лобойко, на прикладах розповівши про успіхі саме громадських платформ та об’єднань. – Але інструментами цифрової демократії є не тільки сайти петицій, а й інші інструменти. Наприклад, проект «Громадський проект»,  котрий є прикладом дієвої електронної демократії, починаючи з реєстрації, закінчуючи голосуванням. Бюджет також повністю контролюється та розподіляється  громадянами. Але ж спочатку Київська міська рада хотіла як завжди скоро-скоро запустити проект,  щось там «по скорому» розподілити, затвердити, та відзвітуватись. І тільки тому що громадськість сказала «Ні, так не буде» , влада була вимушена йти на діалог та прислухатись до людей. Для того щоб інструмент працював, необхідно докласти зусиль саме з боку громадськості, а влада, зараз контролююча, де-юре і де-факто повинна почати виконувати сервісну функцію”.

    dsc_8365

    Координатор інформаційних програм ГО «Мій Голос» Юрій Нестеренко докладно проаналізував неефективність роботи владних структур у розгляді ініціатив в Україні, а також, на прикладі латвійської платформи Manabalss.lv, довів, що електронна демократія може і повинна бути ефективною, але за умов: влада та суспільство повернутися один до одного обличчям та розпочати взаємодію, а також, як то не дивно, треба навчати людей використовувати елементи електронної демократії для поліпшення свого життя.

    “Є різниця між поняттям петиція та ініціатива. Ми на відміну від державних установ використовуємо саме поняття ініціатива. Бо ініціатива це вимога суспільства від яку вже дуже важко не помічати. – розповів Юрій Нестеренко. – Платформа MiyGolos.org.ua – це інструмент спільного користування за допомогою якого можливо змінювати країну на краще, що підтверджує досвід наших латвійських партнерів – платформи manabalss.lv. Е-демократія може і повинна бути ефективною, але за умов, що влада та суспільство повернуться один до одного обличчям та розпочнуть взаємодію.  Ще одною умовою є обов’язкове навчання людей щодо використання інструментів електронної демократії для поліпшення свого життя”.

     

     

     

    Завершуючи офіційну частину, Дмитро Лубкін розповів про структуру та переваги платформи “Мій Голос”, про співпрацю команди платформи з авторами ініціатив, як в їх написанні, так і в їх просуванні для подальшого збору підписів та про відпрацювання алгоритму, що дозволить довести ініціативу до логічного кінця, тобто перетворення ініціативи в проект закону, а потім і у сам закон.

    “Збір підписів під ініціативами – це важливо, але не є самоціллю проекту “Мій Голос”. Найбільш важливим є пошук та підтримка однодумців, що виникає під час підготовки ініціативи на сайті miygolos.com та безпосередньо під час збору підписів на платформі miygolos.org.ua. – зауважив Дмітро Лубкін, сконцентрувавши увагу зібрання на результаті проекту. – Результатом нашої роботи повинні стати освітні програми для всіх верств населення та його просвіта.  Фантастичні зміни, що поки що приховані, вже відбуваються у суспільстві даючи громадянам реальні шанси впливати на життєдіяльність країни. І головне. Мета проекту – досягнення результату, а не сам процес. Ми працюємо, щоби посилити голос кожного громадянина країни”.

     

    Круглий стіл «Спільнодія громадських організацій з використанням інструментів е-демократії».

    Місце проведення: Конференц зал готелю Козацький

    Дата: 30.11.2016

    Організатори: ГО “МІй Голос”, “Sabiedrības Līdzdalības Fonds” (Латвія)

    За сприяння Міністерства Закордонних Справ Латвійської Республіки

     
  • Нестеренко Юрій November 29, 2016 12:30 Постійне посилання |
    Мітки: демократія, , , , журналісти, , , , , , , презентація, , спікер,   

    Незалежна платформа “Мій Голос” збирає круглій стіл! 

    Печать

    Згідно з останніми дослідженнями громадська активність нашого суспільства впала до рекордних домайданних позначок. Зростає недовіра громадян не тільки до органів влади, але й до неурядових організацій. В той час, громадські об’єднання конкурують між собою. Мало хто згадує, що тільки об’єднання зусиль може призвести до позитивних змін у суспільстві. Партнерство а не конкуренція, принцип “win-win” замість «гри з нульовою сумою» збільшують можливості та вагомість громадянського сектору.

    Незалежна платформа громадських ініціатив “Мій Голос” запрошує на круглий стіл «Спільнодія громадських організацій з використанням інструментів е-демократії», у ході якого розглянемо механізм взаємодії громадських організацій у форматі мережевої співпраці.

    На круглий стіл запрошені провідні політичні та суспільні діячі, що виступлять спікерами у темах обговорення механізми застосування інструментів цифрової демократії для втілення у життя проектів та статутних цілей громадських організацій.

    Буде проведена дискусія про шляхи виходу з ситуації, коли громадяни не довіряють не лише представникам органів влади, але й громадським організаціям та інструментам суспільного впливу, таким, наприклад, як електронні петиції.

    Мета круглого столу – спільне відпрацювання механізмів, завдяки яким е-голосування перетворюється на багатофункціональний та дієвий інструмент просування та втілення у життя інтересів громадян.

     

    Програма круглого столу:

    13.30 – 14.00 – Реєстрація Учасників КРУГЛОГО СТОЛУ;

    14.00 – 14.10 – Вступне слово та окреслення цілей (Дмитро Лубкін, голова ГО «Мій голос», координатор проекту MiyGolos.org.ua);

    14.10 – 14.30 – Три роки від Майдану до контрреволюції: підсумки и сенси на майбутнє  (Андрій Длігач, д.е.н., співзасновник ГП Нова Країна, генеральний директор Advanter Group)

    14.30 – 14.45 – Можливості використання інструментів цифрової демократії у діяльності громадських організацій та громадянського суспільства (Сергій Лобойко, директор Центру розвитку Інновацій НаУКМА, головний експерт групи Е-демократії РПР);

    14.45 – 15.00 – Огляд світового досвіду використання інструментів цифрової демократії (Каріна Літвінова, засновниця та головний редактор сайу  про цифрове суспільство http://www.digitle.wordpress.com);

    15.00 – 15.15 – Особливості роботи державних сайтів петицій (Андрій Заблоцький, політичний експерт, ex-керівник проекту сайту петицій Адміністрації Президента України) ;

    15.15 – 15.45 – Петиція набрала 25000 голосів.  Що далі?  (Георгій Учайкін (голова УАВЗ) та Михайло Жернаков (експерт РПР з питань судової реформи) – автори петицій, що набрали більш ніж 25 000 підписів на платформі петицій Адміністрації Президента України)

    15.45 – 16.00 – Мій Голос – новий інструмент суспільного впливу (Юрій Нестеренко, координатор інформаційних програм ГО «Мій Голос») ;

    16.00 – 16.45 – Обговорення можливостей використання інструментів цифрової демократії у досягненні ГО статутних цілей (всі учасники круглого столу);

    16.45 – 17.00 – Підсумок пропозицій;

    17.00 – Неформальне спілкування, фуршет.

     

    Організатори: ГО “МІй Голос”, “Sabiedrības Līdzdalības Fonds” (Латвія)

    За сприяння Міністерства Закордонних Справ Латвійської Республіки

     

    Готель “Козацкій”, конференц-зал № 5, 3-1 поверх

    Реєстрацію для участі у круглому столі можна зробіти тут

    Або за телефонами: +380672241450; +380504694634; +380935196912

     
  • Нестеренко Юрій November 28, 2016 16:01 Постійне посилання |
    Мітки: демократія, , , , , , , , ,   

    Електронна демократія в сучасному світі: досягнення та проблеми. 

    На межі XX-XXI ст. розвиток комунікаційних технологій значно полегшив ви­робництво і розподіл соціально значущої інформації та сприяв формуванню глобально­го інформаційного простору, в який увійшли суспільства, політичні, економічні, релі­гійні, культурні інститути. Засоби масових комунікацій відіграють значну роль у пере­будові соціально-політичної дійсності. В сучасному суспільстві велике значення мають комунікативні можливості та ресурси органів державної влади і управління, політичних партій, рухів, конкретних політиків, їх здатність до ефективної комунікації як ціле­спрямованої інформаційної взаємодії з суспільством, електоратом. Проблеми розвитку політичної комунікації стають все більш актуальними. Структурні зміни в економіці висунули на перші позиції наукоємні галузі, «індустрію знань», технології передачі та обробки інформації, глобальну комп’ютеризацію, розгалужені інформаційні системи. З розвитком Інтернету людство вступило у фазу формування єдиного глобального інфор­маційного середовища. Зростання ролі нового інформаційного сектору економіки при­вело до того, що комунікація охоплює своїм впливом усі галузі соціальної дійсності та по-новому організує суспільно-політичні відносини.

    Суттю комунікаційних процесів є передача, переміщення, обіг політичної інфор­мації. З її допомогою передається політичний досвід, знання, координуються зусилля людей, відбувається їх політична соціалізація і адаптація, структурується політичне життя. Характер політичної комунікації в суспільстві, рівень її розвитку визначається більшою мірою станом загальної та політичної культури. Важливими передумовами оптимального розвитку політичної комунікації є інтелектуальна свобода, демократична політична культура, свобода засобів масової інформації від владних структур. Стійкість глобального інформаційного суспільства ґрунтується на демократичних цінностях, що стимулюють розвиток людини, таких як вільний обмін знаннями і інформацією, взаєм­на толерантність і повага до інших людей.

    У науці вже загальноприйнятим є термін «е-демократія», яка і є основою більш широкої демократії інформаційної. Однак прикметник «електронний» є не зовсім точ­ним. Він може також відноситись до використання електронного мікрофона або теле­бачення. В деяких випадках найточнішим був би термін «цифрова демократія» («digital democracy»). Можливі, також інші терміни: «кібердемократія», «віртуальна демокра­тія» або «демократія століття інформаційних технологій». Однак сьогодні усе частіше використовується термін «електронний», що розуміється як «використання інтерактив­них технологій». Концепції електронної демократії відносяться до теорій, які розгля­дають комп’ютери та комп’ютерні мережі як важливий інструмент у роботі демокра­тичної політичної системи.

     

    Термін «е-демократія», який уперше з’явився у США, немає однозначного тлу­мачення. У широкому сенсі він означає можливість залучення громадян до більш актив­ної участі у справах суспільства за допомогою використання комп’ютерних, а також аналогічних їм засобам і мережам комунікацій. Погодимось з думкою російського до­слідника проблем політичної комунікації М. М. Грачова, що в загальному плані е-демо-кратія – це заснований на використанні мережевих комп’ютерних технологій механізм забезпечення політичної комунікації, який сприяє реалізації принципу народовладдя і дозволяє зробити політичний устрій таким, що відповідає реальним потребам інформа­ційного суспільства [2]. Поняття е-демократії пов’язується із заходами щодо розширен­ня політичної участі громадян, щоб об’єднати їх один з одним, з їх представниками в уряді саме через нові інформаційні та комунікаційні технології. Цінністю демократії такого типу є інформація, а критерієм демократичності – доступ до відкритої, правди­вої та об’єктивної інформації.

    Отже, засоби політичної комунікації є засобами інструментального характеру реалізації потенціалу людини та людських спільнот.

    Концепція е-демократії пов’язана з концепцією демократії. У широкому сенсі слова мова йде про форму устрою та функціонування будь-якої організації, заснованої на принципах рівності прав її членів, прийнятті рішень більшістю, періодичністю вибо­рів і підзвітності органів управління загальним зборам, конференції, з’їзду організації. У вузькому сенсі слова в сучасній політичній науці під демократією розуміється форма політичної самоорганізації суспільства, яка не тільки базується на визнанні народного суверенітету або волі більшості, а й забезпечує відповідальність державних органів управління, відкритість їх роботи, підзвітність суспільству, адекватну реакцію на зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищі тощо.

    В політичній науці сьогодення традиційні засоби здійснення демократії все час­тіше піддаються критиці через їх недоліки, серед яких називаються такі, як, наприклад, слабкий вплив громадян на прийняття рішень, реалізацію політичної програми партії влади чи коаліційного уряду, залежність вибору громадян від маніпуляційних можли­востей виборчих технологій, можливість дискримінації меншості більшістю тощо. Стійка ж демократія вимагає міцних діалогових зв’язків між державою і громадянським суспільством, урядом і керуванням, і саме новітні інформаційно-комунікаційні техно­логії відкривають нові перспективи національної та локальної державної політики, вза­ємодіючи з громадянами за допомогою Інтернету, електронної пошти, суспільних кіос­ків інформації тощо.

    Таким чином, демократія, яка збагачена можливостями інформаційних техноло­гій та включена в загальну систему цінностей інформаційного суспільства, є важливим досягненням держави і громадянина.

    Через використання новітніх засобів комунікації закладається основа і забезпе­чується подальший розвиток відкритості, прозорості влади. На спеціалізованих інфор­маційних вузлах держава представляє свою діяльність, інформує про цілі, методи та хід реалізації інтересів своїх громадян у внутрішній і зовнішній політиці. Завдяки створен­ню на цих вузлах системи зворотного зв’язку та оперативного реагування, відбувається певна наближеність до партисипаторної демократії, тобто досягається можливість гро­мадян брати участь у обговоренні та реалізації політичних рішень.

    Широкі можливості відкриваються в цьому напрямку завдяки розповсюдженню мережі Інтернет. Інтернет є засобом, який кидає виклик традиційним політичним струк­турам завдяки здатності швидко розповсюджувати інформацію серед широкого кола людей (наприклад, за допомогою блогів), надає можливість громадянам стати більш інформованими в конкретних питаннях, навіть більше, ніж самі політики. На думку ро­сійського політолога А. Чеснакова, перенесення політичними акторами частини своєї комунікаційної діяльності в інтернет-середовище сприяє формуванню принципово но­вого типу інтерактивної комунікації, динаміка розвитку якої може перевернути уявлен­ня і про систему забезпечення політичної діяльності, і про традиційні інструменти по­літичної участі [5].

    Сучасні дослідники цієї проблеми вбачають перспективний потенціал Інтернету саме в залученні громадян до політичних процесів і наданні реальних можливостей для політичних змін. Деякі з цих змін є наслідком розвитку нових технологій, інші будуть виявлятись як створення нових політичних інститутів, які під впливом думки громадян, груп, а також самих чиновників, що використовують Інтернет, призведуть до змін у по­літичній системі суспільства.

    Е-демократія реалізується за допомогою електронного голосування. Електронне голосування – це спосіб, за допомогою якого відбувається волевиявлення виборців за­вдяки електронним засобам. Нова система використовує персональні комп’ютери для підрахунку голосів. Вперше експеримент електронного голосування був проведений у 2000 р. у США, штаті Орегона. Повністю електронне голосування для всіх виборців практикується в Індії, Венесуелі, Бразилії. Так, в Індії електронне голосування за допо­могою електронних виборчих ящиків (приборів на батарейках) було введено у 2004 р. Під час його проведення були зафіксовані численні фальсифікації, а тому у 2005 р., щоб збільшити довіру до виборів, у списки виборців поряд з їх іменем і прізвищем були включені їх фотографії. Такі списки з використанням фотографій застосовуються по всій країні, за виключенням трьох північно-східних штатів.

    Цікавий варіант використання інформаційних технологій у політиці за допомо­гою електронних урн було продемонстровано у Бразилії [1]. Там електронна система голосування була використана на електронних загальнонаціональних виборах голови держави. Переносні машини для голосування – урни, що не мають екрану, дають мож­ливість виборцям натиснути номер кандидата і підтвердити свій вибір, після чого з’яв­ляється фото кандидата, за якого хотіли віддати голос. Але досвід цієї країни не може бути перенесений на держави, де формування органів влади за законам здійснюється на основі добровільного виявлення громадян (за бразильським законодавством, участь у виборах є обов’язковою для громадян у віці від 18 до 70 років).

    У Венесуелі процес надання, запису і підрахунку голосів відбувається за допо­могою комплексних об’єднань для голосування з сенсорним екраном і принтером. Обов’язковою також є процедура зняття відбитків пальців: перед голосуванням відби­ток пальця порівнюють із центральною базою даних. Такі засоби запобігають багатора­зовому голосуванню однієї особи.

    Отже, є два основних види електронного голосування: стаціонарне (у виборчих пунктах, куди треба приходити виборцям і де стоять електронні автомати) і віддалене – через Інтернет, за допомогою телефону або цифрового телебачення.

    У Європі як електронне обладнання використовують персональні комп’ютери, які групами із загальним сервером ставлять у пунктах голосування. Відповідно до тех­нічних стандартів експерти Ради Європи називають електронним таке голосування, в якому проведення виборів чи референдуму відбувається з використанням комп’ютер­них засобів або за їх допомогою реєструються голоси у комп’ютерній формі. Таке ви­значення охоплює всі сучасні технології, що використовуються у Європі поки що як експеримент.

    У США використовується така форма е-демократії, як комп’ютерне лобіювання. Комп’ютерне лобіювання – це використання комп’ютерних мереж як інформаційний ресурс для лобіювання; прямий інформаційний тиск через комп’ютерні мережі; вико­ристання комп’ютерних мереж для приватного спілкування з особами державної влади або органів місцевого самоуправління [4]. Наприклад, компанія, що займається лобіюванням, інформує онлайн-спільноту на найбільш рейтингових веб-порталах про поря­док денний роботи Конгресу США і доповнює до законопроектів різні експерті аналі­тичні матеріали. Аудиторії пропонують голосувати «за» чи «проти» з окремих питань, які розглядаються у парламенті. Після підрахунку інтернет-голосування, результати перетворюються в електронні послання і направляють тому чи іншому члену законо­давчого органу. Компанія бере на себе відповідальність повідомляти учасника голосу­вання про те, як проголосував у парламенті конгресмен або сенатор, який отримав таке електронне послання.

    У США, Західній Європі поширеним є участь громадян у виборчих компаніях в системі он-лайн, яка передбачає крім традиційних і нові форми, такі як: маркетинг пар­тійної політики і кандидатів; обмін інформацією і думками серед виборців; участь в об­говоренні матеріалів друкованих і он-лайнових засобів масової інформації; участь у формуванні нового, більш відкритого стилю політики.

    Серед учасників ідей е-демократії найбільшого поширення набула ідея елект­ронного уряду. Під терміном «уряд» розуміються владні структури всіх рівнів: від ка­бінету міністрів до районних державних адміністрацій, тобто це єдина соціально відпо­відальна та інформаційно відкрита, з постійним зворотним зв’язком установа. Доміну­ючим завданням е-уряду є трансформація внутрішніх і зовнішніх взаємовідносин на основі інформаційних технологій і комунікаційних мереж. Головна мета – оптимізація надання урядових послуг населенню та бізнесу, а також збільшення участі виборців у процесах керівництва і управління країною, забезпечення відкритості та підзвітності уряду громадянам і громадян – уряду. Е-уряд не тільки кардинально змінює характер діяльності державного апарату, а й збільшує ефективність його роботи [3].

    Е-уряд вже став реальністю в багатьох країнах світу. Але з причини нерівномір­ного економічного розвитку країн світу впровадження е-урядів у них перебуває на різ­них стадіях. Великих успіхів у галузі розвитку е-уряду досягли США, Канада, Нова Зе­ландія, Сінгапур, Нідерланди, Фінляндія, Данія, Норвегія, Австралія, Німеччина, Вели­ка Британія, Естонія та інші країни. Завдяки впровадженню е-уряду відбувається по­слаблення позицій бюрократії в суспільстві, значно зменшується ризик корупції тощо. Технологія е-уряду, на думку дослідників, має переваги як для уряду, так і для суспіль­ства. Інформування суспільства дозволяє звести до мінімуму розбіжності та сформулю­вати свої плани; покращити управління на мікрорівнях; вирішувати проблему пасивно­го ставлення населення до уряду і його планів тощо. З іншого боку, люди мають мож­ливість оперативно реагувати на рішення уряду, прискорювати здійснення проектів, домагатися, щоб вони були основані на пріоритетах, які визначають люди, а не уряд.

    Проекти створення е-уряду спричинили дискусію: чи обов’язково інформаційне суспільство є в той же час відкритим та громадянським? Цілком можливо, що ні. Чи обов’язково інформатизація врятує нас від авторитаризму? Безумовно, держава зацікав­лена в тому, щоб насичувати інформаційними технологіями свої служби, щоб ті були в змозі більш оперативно та якісно приймати рішення. В першу чергу служби з підвище­ною часткою відповідальності, а також ті, що пов’язані зі здійсненням обліку різного роду: матеріальних ресурсів, фізичних і юридичних осіб, їх доходів. Таким чином, ав­томатизація робить суспільство більш прозорим для держави.

    Водночас виникає питання: чи можна е-демократію ототожнювати з е-урядом? Безумовно, ні. Е-уряд утворюється «зверху» для більш ефективного функціонування державного апарату. Е-демократія орієнтована на ініціативу «знизу», на якісне зрос­тання рівня участі громадян у політичному житті. Умовою переходу до е-демократії є доступ населення країн до Інтернету (не менш 80%).

    Таким чином, інформаційно-комп’ютерні технології утворюють лише техноло­гічну можливість удосконалення демократії, переходу демократії до більш високого її рівня. Але технології – це тільки інструмент, який використовують для урівноваження інтересів у суспільстві. Інформаційний спосіб життя передбачає наявність соціально ак­тивної особистості. Соціальна активність громадян, їх можливість безпосередньо брати участь у формуванні офіційної позиції, формулюванні відповідної правової бази, здійс­ненні реального контролю над процесами перетворення рішень у життя фактично по­рушує монополію еліт на вирішення всіх важливих питань, що пов’язані з життєді­яльністю суспільства. Прозорість усіх владних процедур запобігає корпоративній до­мовленості, застосуванню подвійних стандартів та іншим маніпуляціям із законом. То­му впровадження е-демократії змінює не тільки ставлення громадян до політики, а і спосіб її здійснення.

    Список літератури

    1. Вершинин М. С. Политические коммуникации в информационном обществе: перс­пективные направления исследований / М. С. Вершинин. – СПб.: Изд-во СПбГПУ, 2004. – 328 с.
    2. Грачов М. Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, век­торы развития / М. Н. Грачов. – М.: Прометей, 2004. – С. 87-90.
    3. Голобуцкий А. Технологиия e-goverment. Электронное правительство [Электронный ресурс]. – Режим доступа: <//http: сapri. ustu. ru//e-goverment/e-government_4.htm>.
    4. Ненашев Д. А. Лоббирование посредством сетей: новый инструмент политического влияния / Д. А. Ненашев // Политическая наука. – 2002. – № 1 – С. 126-136.
    5. Чеснаков А. А. Ресурсы Internet и российские политические технологи: состояние и перспективы развития / А. А. Чеснаков // Вестник Московского университета. Сер. 18: Социология и политология. – 1999. – № 4. – С. 65-73.

    Міносян А. С., Чорна Н. В., Коршунова І. П.

     
  • Нестеренко Юрій November 15, 2016 14:30 Постійне посилання |
    Мітки: демократія, , , , , , , , , ,   

    «Мій голос» на радіо «Голос Столиці 106 FM»! 

    mg-rgs

    16 листопада (середа) з 12.00 до 12.30 в ефірі програми «До та після півдня з Тиграном Мартиросяном» на 106 FM слухайте голоса координатора проекту «Мій Голос» Дмитра Лубкіна та координатора PR-програм Юрія Нестеренко.

    За півгодини ми спробуємо встигнути розповісти як та для чого створювався проект «Мій Голос», що таке е-демократія та як їй користуватись, чому петиції не працюють та чи можливо змінювати світ не встаючи з дивану.

    Бонус. Ви маєте можливість задати питання учасникам програми та подивитись відеотрансляцію  або послухати прямий ефир на сайті радіо “Голос Столиці”.

    Ваші запитання до координаторів проекту «Мій Голос» ви можете надіслати за адресою press@miygolos.org або вказати у ваших коментарях нижче.

    До зустрічі у прямому ефірі Голосу Столиці.

     

     
  • Нестеренко Юрій November 12, 2016 11:17 Постійне посилання |
    Мітки: демократія, , , , , , , , ,   

    Розвиток електронної демократії в України 

    Анотація

    Аналітичну записку присвячено проблемам становлення та розвитку елементів електронної демократії в Україні. Окреслено понятійний апарат, що стосується інституту електронної демократії, прийнятий в Європейському Союзі. Здійснено загальний огляд вітчизняної галузевої нормативно-правової бази, етапів розвитку електронної демократії в Україні, стану розвитку окремих її складових.

    Методологічна база дослідження

    Дослідження проблеми ґрунтується на наявних у Раді Європи підходах щодо сутності, структури особливостей е-демократії та її запровадження, які викладені у таких документах:

    1)    Рекомендації CM/Rec(2009)1 Комітету Міністрів Ради Європи країнам-членам щодо електронної демократії, ухвалені у 2009 р. (Indicatives Guides and Glossary relating to Recommendation Rec (2009) 1 of the Committee of Ministers to member states on electronic democracy (e-democracy)1;

    2)    Пояснювальна записка до вищезазначених рекомендацій2;

    3)    Посібник і словник термінів, уживаних у Рекомендаціях (Indicatives Guides and Glossary relating to Recommendation Rec (2009) 1 of the Committee of Ministers to member states on electronic democracy (e-democracy);

    4)    Словник технічних термінів у сфері електронної демократії (Glossary of technical terms in the field of electronic democracy)3.

    Інтерпретація термінів

    Електрону демократію (e-democracy) у вищезгаданих документах визначають як інструмент зміцнення демократії, демократичних інститутів та демократичних процесів за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Її головним завданням є „електронна підтримка демократії”. Е-демократія є однією зі стратегій підтримки демократії, демократичних інститутів, демократичних процесів і поширення демократичних цінностей. Вона доповнює традиційні інструменти демократії і є взаємопов’язаною з ними4.

    Електронна демократія охоплює всі електронні засоби, що уможливлюють для громадян контроль діяльності лідерів/політиків у публічній сфері. Залежно від сфери, в якій демократичні начала потребують розвитку, е-демократія може використовувати різні методи: для забезпечення транспарентності політичного процесу; для збільшення прямого залучення й участі громадян; для поліпшення якості формування громадської думки шляхом створення нового простору інформації та її осмислення5.

    Складові е-демократії: електронний парламент, електронне законодавство, електронний суд, електронне посередництво, електронні вибори, електронний референдум, електронне голосування, електронні петиції, електронні кампанії, електронні опитування тощо6.

    Актуальність проблеми

    Необхідність розширення форм прямої демократії в Україні зумовлюється недостатньою ефективністю функціонування інститутів представницької демократії.

    Потенціал е-демократії в забезпеченні підтримки демократичності політичного процесу та функціонування інститутів представницької демократії є досить значним. Про це свідчать згадані вище Рекомендації Ради Європи. Незважаючи на відносно обмежені часові межі, досвід використання інструментів е-демократії у практиці урядування насамперед в європейських країнах дає можливість сформулювати переваги та можливості запровадження інструментарію електронної демократії в Україні. Таким чином, Е-демократія:

    • сприяє підвищенню прозорості діяльності органів влади завдяки використанню сучасних технологій надання громадянам доступу до інформації;
    • є інструментом підтримки політичної діяльності та забезпечення більшої прозорості та відповідальності публічних політиків перед електоратом:
    • є своєрідною „школою” демократії і сприяє формуванню у громадян таких навичок, як компетентність і відповідальність, необхідних для забезпечення життєздатності демократії;
    • надає додаткових можливостей для побудови та підтримки соціальної солідарності в суспільстві шляхом розвитку соціальних зв’язків між громадянами та групами громадян.

    Разом із тим слід підкреслити: попри те, що е-демократія не може вважатися альтернативою представницькій демократії, її можливості повинні активно використовуватись для прискорення процесів демократизації в українському суспільстві – розширення спектра взаємодії між громадянами, між громадянами та владними інститутами, прискорення реакції влади на звернення громадян (формування зворотного зв’язку), роз’яснення громадянам рішень влади.

    Нормативно-правова база забезпечення розвитку електронної демократії

    В Україні функціонування власне електронних форм демократії практично не внормоване, однак існує чимала нормативно-правова база, що регламентує розвиток інформаційного суспільства й уможливлює реалізацію певних принципів та інструментів е-демократії. В Україні це, передусім, закони „Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, „Про Концепцію Національної програми інформатизації”, „Про Національну програму інформатизації”, „Про інформацію”.

    Гарантії громадянам на право доступу до інформації та звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування надаються Законом України „Про звернення громадян”. Однак існує потреба вдосконалення правових гарантій одержання громадянами відповідей на запити, надіслані до органів влади в електронній формі, оскільки Закон України „Про звернення громадян” не передбачає електронної форми звернення як такої, що тягне певні юридичні наслідки, тобто чиновники не зобов’язані реагувати на звернення громадян, отримані електронною поштою. На врегулювання цієї проблеми Президентом України видано Указ „Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування”7. Однак Закон України про внесення змін до Закону України „Про звернення громадян”, проект якого підготовлено Кабінетом Міністрів на виконання згаданого указу, донині не ухвалено8.

    Позитивним кроком у розвитку такої складової е-демократії, як е-суд, стало ухвалення Закону України „Про доступ до судових рішень”, який передбачає використання громадянами мережі Інтернет для контролю за проходженням судових розглядів їх справ.

    Етапи розвитку е-демократії в Україні

    На думку вітчизняних фахівців, розвиток електронної демократії в Україні пройшов три основних етапи9.

    І етап (2000-2001 рр.) носив підготовчий характер, визначалися найбільш загальні аспекти використання сучасних ІКТ, формувалося необхідне підґрунтя для подальших дій держави в цьому напрямі10.

    ІІ етап (2002-2003 рр.) безпосередньо пов’язаний із формуванням механізмів електронного уряду в Україні, що мало на меті підвищення ефективності та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, поліпшення поінформованості громадян щодо діяльності цих органів та активізації зворотного зв’язку між владою та суспільством за допомогою мережі Інтернет.

    Відлік цього етапу умовно можна вести від Постанови Кабінету Міністрів України „Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів законодавчої влади” (від 4 січня 2002 р. 3-2002-п), якою затверджено „Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади”11.

    За цей період часу були ухвалені Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади”12  та Постанова Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади”13, які також були спрямовані на забезпечення: обов’язковості створення  органами державної влади та органами місцевого самоврядування власних веб-сайтів, оперативного розміщення на них офіційної інформації про діяльність, чітких вимог щодо змістовного наповнення веб-сайтів органів влади; створення урядового порталу з метою формування та реалізації стабільної та зрозумілої громадянам економічної та соціальної політики держави.

    З цією метою були визначені суб’єкти, відповідальні за реалізацію зазначених нормативно-правових актів. Також були визначені завдання органів державної влади та місцевого самоврядування щодо функціонування офіційних веб-сайтів, їх змістовного наповнення, оперативного оприлюднення інформації, надання відповідної статистичної інформації, недопущення обмеження права на отримання відкритої інформації громадянами, регулярне проведення прес-конференцій, зокрема з використанням мережі Інтернет.

    ІІІ етап розпочався у 2003 р. прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи „Електронний уряд” (від 24 лютого 2003 р. № 208) і триває досі. Цілями пропонованих заходів щодо розвитку інформаційного суспільства визначалися надання громадянам та юридичним особам інформаційних та інших послуг шляхом використання електронної інформаційної системи „Електронний Уряд”, яка забезпечує інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою і з громадянами, надає інформацію та інші послуги на основі сучасних інформаційних технологій.

    Упродовж 2004-2009 рр. порядок взаємодії органів державної влади та громадян було доповнено ще кількома постановами Кабінету Міністрів, спрямованими на упорядкування взаємодії виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства14. Спрямована на розроблення та впровадження ефективного механізму комунікації між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства і „Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства”, схвалена КМУ 21 листопада 2007 р. У Концепції визначено мету, основні завдання та принципи взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства, зміцнення демократії15. У 2009 р. до Концепції було внесено зміни, які стосувалися передусім обов’язкового висвітлення у засобах масової інформації результатів своєї діяльності та їх громадське обговорення16.

    Огляд поточного стану розвитку окремих елементів е-демократії в Україні

    Суб’єктами запровадження та розвитку е-демократії є передусім органи державної влади. Аналіз їх діяльності в зазначеній сфері дозволяє стверджувати, що в Україні функціонують певні елементи е-демократії.

    Інструментарій е-демократії відкриває додаткові канали комунікації між громадянами, громадянами і органами влади, між органами влади та іншими учасниками політичного процесу. В Україні цей процес забезпечується передусім електронними інформаційними ресурсами органів влади, представленими досить повно: є веб-сайти Президента України, Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Вищого Господарського Суду України, Єдиний веб-порталом Кабінету Міністрів України тощо. На Єдиному веб-порталі Кабінету Міністрів України представлено 73 веб-сайти центральних органів виконавчої влади та 27 веб-сайтів обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

    Відповідно до норм чинного законодавства на веб-сайтах органів державної влади досить повно та оперативно надається інформація: новини, поточна діяльність, перелік нормативно-правових актів, що регламентують діяльність або є результатом діяльності відповідного органу,  оприлюднюються плани та певні форми звітності з їх виконання, надається інформація щодо графіків прийому громадян посадовцями, номери „телефонів довіри” або „гарячих ліній” тощо.

    У межах реалізації принципу прозорості в діяльності органів державної влади нині найбільш повно реалізована така форма е-демократії, як інформування громадян, що, втім, передбачає лише односторонні відносини між органами влади і громадянами, коли органи влади виробляють і надають інформацію громадянам. Це передбачає як „пасивний” доступ до інформації (за бажанням/на вимогу громадян), так і „активні” заходи уряду з поширення даної інформації серед громадян.

    Кабінетом Міністрів України запропоновано також е-інструментарій налагодження діалогу з громадянами та їх організаціями. Задля цієї мети  створено веб-сайт „Уряд і громадськість” на єдиному веб-порталі органів виконавчої влади України. З цього веб-сайту є посилання на інтерактивну інформаційно-аналітичну систему (ІАС) Кабінету Міністрів України „Громадянське суспільство і влада”, яка має сприяти розвитку інститутів громадянського суспільства та їх взаємодії з органами державної влади в он-лайн режимі17. Однак, як свідчить інформація, вміщена у зазначеній ІАС, рівень залучення громадян до обговорення проектів НПА, які готуються окремими міністерствами, є досить низьким. Так, станом на 28.12.2009 р. більшість міністерств не пропонувало до публічного обговорення у мережі Інтернет жодного проекту нормативно-правового акту18.

    Така ж ситуація і щодо окремих міністерств: інформування громадян забезпечено на належному рівні, зворотний зв’язок – навпаки. Так, за результатами аналізу веб-сайтів міністерств можна констатувати, що лише Міністерство юстиції пропонує на своєму веб-сайті результати обговорення нормативно-правових актів. Дискусійні тематичні е-форуми підтримують Міністерство вугільної промисловості України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство оборони України, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство економіки. На сайтах цих міністерств пропонується зв’язок за допомогою електронної пошти. Однак, наприклад, не передбачено будь-якого е-інструментарію зворотного зв’язку на веб-сайтах Міністерства аграрної політики, Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, Міністерства закордонних справ. На веб-сайті Міністерства культури і туризму України рубрика „Інтернет-приймальня” не заповнена так само, як і рубрика „Консультаційний центр”.

    За даними моніторингу, здійсненого Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, на всіх веб-сайтах органів виконавчої влади застосовано режими рівня інформування. Однак лише 42,6 % центральних органів виконавчої влади та 40,7 % обласних державних адміністрацій практикували режим двосторонньої взаємодії на своїх веб-сайтах19.

    Розвиток е-парламенту так само відрізняється домінуванням односторонніх інформаційних сервісів. Зокрема, відсутні такі поширені в європейській практиці інструменти, як: доступ всіх зацікавлених осіб до пов’язаної із законодавчим процесом документації, можливість висловитися щодо того чи іншого законопроекту, електронний документообіг, Інтернет-трансляції парламентських засідань тощо. Позитивним кроком у напрямі розвитку електронної демократії слід вважати підвищення ступеня оперативності надання інформації щодо пленарних засідань Верховної Ради, публікацію в Інтернеті стенограм парламентських засідань, запровадження в тестовому режимі рубрики „Форум”.

    Результати Інтернет-опитування, яке з 27.04.2009 р. проводиться на сайті Верховної Ради, підтверджують недостатність розвитку e-парламенту: на запитання „Чи є відкритою (прозорою) діяльність Верховної Ради України в суспільстві?” станом на 28.12.2009 р. 76 % Інтернет-користувачів, що взяли участь у голосуванні, відповіли „Ні”20.

    Одним з останніх здобутків у сфері реалізації е-демократії є запровадження окремих аспектів такої важливої складової е-демократії, як е-суд. Наприклад, на сайті Вищого господарського суду в он-лайн режимі доступна інформація про рух конкретної справи в господарських судах України. Як позитивний приклад забезпечення відкритості та прозорості влади можна відзначити розміщення на веб-сайтах Конституційного Суду України21 та Вищого Господарського Суду України22 інформацію про декларацію прибутків суддів, звіт про використання бюджетних коштів тощо. На сайті Верховного Суду України пропонуються переліки справ, призначених до розгляду Верховним Судом України23. Разом із цим вказані  сервіси наявні не в усіх складових судової системи України. Також нерозвинені такі компоненти електронного суду, як подача у суд документів в електронному вигляді, он лайн-трансляція засідань суду тощо.

    Активно використовуються форми електронної демократії Президентом України В. Ющенком, зокрема, під час обговорення президентського Проекту Конституції України. Новаторськими для України були також кроки Президента України В. Ющенка щодо налагодження комунікації з громадянами в онлайн-режимі. Йдеться, зокрема, про проведення підсумкових річних інтерв’ю Главою держави: онлайн-інтерв’ю 14.12.2006 р., прес-конференцій з відповідями на запитання користувачів мережі Інтернет 27.12.2007 та 23.12.2008 рр.24

    Присутність в Інтернет-мережі політичних партій України

    Політичні партії України досить широко представлені в мережі Інтернет. Із 172 партій, вказаних на сайті ЦВК, веб-сайти мають 7725. Практично всі партії розміщують на своїх сайтах інформаційний блок документів з інформацією про партію, майже на всіх веб-сайтах політичних партій України передбачено різні формати налагодження діалогу з виборцями: форуми, обговорення, ініціативи, адреси електронної пошти. Однак будь-яка інформація про результати спілкування з власними прихильниками або виконання настанов виборців відсутня.

    Слід зазначити також, що у мережі Інтернет часто представлені не лише політичні партії України, а й окремо їхні лідери. Причому використовується не лише традиційний формат персональних веб-сайтів, а й більш нові Інтернет-інструменти, такі, як блоги, живі журнали, представництва в електронних соціальних мережах, трансляції на YouTube тощо26.

    Інформатизація та розвиток інформаційного суспільства в Україні, як базис розвитку е-демократії

    Перспективи розвитку е-демократії безпосередньо визначаються рівнем розвиненості інформаційного суспільства в країні: рівнем комп’ютеризації населення, доступом до мережі Інтернет, рівнем міждержавної та міжрегіональної (всередині країни) „«цифрової нерівності”27 тощо. Зазначені показники засвідчують недостатній розвиток в Україні відповідної інфраструктури. Так, за підсумками 5-річного дослідження рівня розвитку ІКТ у 154 країнах світу, проведеного Міжнародним телекомунікаційним союзом (Іnternatіonal Telecommunіcatіon Unіon) за період з 2002 по 2007 р., Україна перебуває лише на 51 місці28.

    Україна досі зберігає один із найнижчих у Європі показників доступу населення до Інтернет – нині він становить 17,8 користувачів на 100 жителів. Для порівняння, найменше серед країн Євросоюзу охоплення населення мережею Інтернет має Греція – 20 користувачів на 100 жителів29.

    Зберігається також регіональна нерівність користування Інтернетом. Якщо в Київському регіоні мешкають 58,89 % від загальноукраїнської кількості користувачів, то в Одесі – 6,85 %, Дніпропетровську – 5,32 %, Донецьку – 5,02 %, Харкові – 4,70 %, Львові – 3,12 %. На решту регіонів припадає 10,28 % користувачів. Найменше користувачів Інтернет зафіксовано у Житомирській області – 0,25 %, Чернівецькій області – 0,22 %, а також у Волинській області – 0,11 %30.

    Забезпечення загальноосвітніх середніх шкіл комп’ютерною технікою та доступом до мережі Інтернет також свідчить про збереження міжрегіональної „цифрової нерівності”. Наприклад, якщо показник рівня забезпечення шкіл комп’ютерними класами загалом по країні становить 93 %, то в Тернопільській області – 54 %, Хмельницькій – 57,9 %, Львівській – 75 %. Лише 42,7 % загальної кількості загальноосвітніх середніх шкіл мають підключення до мережі Інтернет31.

    Висновки

    1. Аналіз досвіду запровадження інструментів електронної демократії в Україні показує, що завдяки застосуванню Інтернет-технологій у громадян з’являються нові можливості участі у політичному процесі, зокрема, підвищення рівня їх інформованості щодо актуальних політичних проблем, діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.
    2. У питаннях інформування громадян щодо діяльності центральних органів державної влади стан справ у цілому відповідає вимогам, визначеним чинними нормативно-правовими актам України. Разом із цим досить низьким є рівень зворотного зв’язку органів влади з громадянами, звітності щодо результатів застосування консультативних форм е-демократії у процесі роботи над нормативно-правовими актами, формуванні напрямів державної політики.
    3. В Україні набули певного розвитку окремі елементи таких складових електронної демократії, електронний парламент, електронний суд. Водночас стан розвитку кожної з цих складових не відповідає поточній практиці розвинених демократичних країн.
    4. Потребує дальшого розвитку галузева нормативно-правова база, що регламентує розвиток інформаційного суспільства в Україні у напрямі врахування вимог розвитку електронної демократії. Зокрема актуальною є потреба визначення правових гарантій одержання громадянами відповідей на їхні запити до державних органів, здійснені в електронній формі.
    5. Суттєвою перепоною для реалізації форм е-демократії є загальний рівень розвитку інформаційного суспільства в Україні, який не забезпечує рівного доступу громадян до отримання інформації, доступності для громадян різних форм електронної демократії. Гострою проблемою розвитку електронної демократії в Україні залишається помітна міжрегіональна „цифрова нерівність”, відсутність дієвих кроків з її подолання.

    1 Recommendation CM/Rec(2009)1 of the Committee of Ministers to member states on electronic democracy (e-democracy) (Adopted by the Committee of Ministers on 18 February 2009 at the 1049th meeting of the Ministers’ Deputies).[Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Ради Європи // Режим доступу: http://www.coe.int/t/dgap/democracy/Activities/GGIS/CAHDE/Default_en.asp;

    2 Explanatory memorandum to Recommendation CM/Rec(2009)1 of the Committee of Ministers to member states on e-democracy [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Ради Європи // Режим доступу: http://www.coe.int/t/dgap/democracy/Activities/GGIS/CAHDE/Default_en.asp

    Glossary of technical terms in the field of electronic democracy [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Ради Європи // Режим доступу: http://www.coe.int/t/dgap/democracy/Source/EDemocracy/CAHDE_IV/PDF_CAHDE%20Glossary%2026%20Jan%2009.pdf

    4 Recommendation CM/Rec(2009)1 of the Committee of Ministers to member states on electronic democracy (e-democracy) (Adopted by the Committee of Ministers on 18 February 2009 at the 1049th meeting of the Ministers’ Deputies).[Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Ради Європи // Режим доступу: http://www.coe.int/t/dgap/democracy/Activities/GGIS/CAHDE/Default_en.asp

    5 Understanding e-democracy developments in Europe. Scoping paper prepared for the CAHDE // Project “Good Governance in the Information Society”. Strasbourg, 9 August 2006 [Електронний ресурс] // Режим доступу:  http://www.coe.int/t/dgap/democracy/Activities/GGIS/CAHDE/Default_en.asp

    6 Recommendation CM/Rec(2009)1…

    7 Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 7 лютого 2008 р. № 109/2008 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Президента України. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/7417.html

    8 Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» (щодо звернення, що подається у формі електронного документа) // Верховна  Рада України. Офіційний веб-сайт. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=33149

    9 Почепцов Г. Г., Чукут С. А. Інформаційна політика : навч. посіб. – К. : Знання, 2006. – С. 497–512.

    10 Початком запровадження електронної демократії в Україні пропонується вважати Указ Президента України „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” (від 31 липня 2000 р. № 928). Умовним завершенням першого етапу можна вважати Указ Президента України „Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади” (від 17 травня 2001 року №325/2001).

    11 Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади” від 4 січня 2003 р. №3–2002-п // Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3-2002-%EF&test=4/UMfPEGznhhjNb.Zimvoth3HI44ss80msh8Ie6#Find

    12 Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” від 1 серпня 2002 року № 683/2002 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=683%2F2002

    13 Постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 оку №1302 „Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади” [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1302-2002-%

    14 Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378-2004-п „Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики” // Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт // [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1378-2004-%EF; Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2009 р. № 1302–2009-п „Про додаткові заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики” // Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1302-2009-%EF

    15 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1035-2007-р. „Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства” [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1035-2007-%F0&test=dCCMfOm7xBWMjNbEZimvoth3HI44ss80msh8Ie6

    16 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2009 р. № 858-2009 р. „Про внесення змін до Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства” [Електронний ресурс] // Офіц. веб-сайт Верховної Ради України // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

    17 Інтерактивна інформаційно-аналітична система Кабінету Міністрів України «Громадянське суспільство і влада» // Офіційний сайт Кабінету Міністрів України. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://civic.kmu.gov.ua/civic/control/uk/publish/article?art_id=85604&cat_id=82503

    18 Інф.-аналіт. система «Громадянське суспільство і влада». – Консультації з громадськістю. – Режим доступу: http://civic.kmu.gov.ua/civic/control/uk/discussion/ovv/ – Дата доступу – 28.12.09.

    19 Проект доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді України про стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2009 рік [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Державного комітету інформатизації України. – Режим доступу: http://www.dki.gov.ua

    20  http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/poll/popup_poll_result

    21 Конституційний Суд України. Офіційний веб сайт. – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/uk/index.

    22 Вищий Господарський Суд України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://arbitr.gov.ua/tmp/tmp_nameko/php/search.php.

    23 Верховний Суд України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/

    24 Онлайн-інтерв’ю Президента України Віктора Ющенка [Електронний ресурс] // Офіційне Інтернет-представництво Президента України Віктора Ющенка. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/4948.html

    25 Центральна виборча комісія України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/paty/

    26 Компанія YouTube, заснована в лютому 2005 р., є лідером в галузі Інтернет-відео. Сайт YouTube передусім призначено для розміщення і перегляду в Інтернеті відео, створеного Інтернет-користувачами з усього світу. – Режим доступу: http://www.youtube.com/t/about.

    27Під цифровою нерівністю (digital divide) ми розуміємо новий вид соціальної диференціації, що зумовлений різними можливостями використання новітніх ІТ технологій.28 Веб-сайт Міжнародного телекомунікаційного союзу. – Режим доступу: www.itu.int

    29 Проект доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді України про стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2009 рік // Офіційний веб-сайт Державного комітету інформатизації України. – Режим доступу: http://www.dki.gov.ua

    30 Там само.

    31 Там само.

    першоджерело

     
  • Нестеренко Юрій November 1, 2016 13:36 Постійне посилання |
    Мітки: демократія, , , Європа, , , , ,   

    Электронное голосование и демократия в Европе  

    Распространение доступа граждан к Интернету, начавшееся в 1990-е годы, сопровождалось ростом надежд на дальнейшее укрепление демократии. Интернет в состоянии обеспечить и более высокий уровень прозрачности, и новые способы политической коммуникации. Выдвигалась также идея использовать его для проведения выборов и референдумов. Предполагалось, что интерактивные выборы способны сделать электоральный процесс более простым и дешевым, а подсчет голосов – более быстрым и достоверным. Снижение затрат, как ожидалось, могло бы также придать новый импульс развитию инструментов прямой демократии.

    001_e-demokratiya_31-10-2106

    Данная статья представляет общий обзор пилотных проектов по использованию электронного и интернет-голосования на местных и национальных выборах. Пока что подобный опыт весьма ограничен – лишь несколько стран экспериментировали с электронными выборами. Одни из них преуспели больше и более заинтересованы в них, другие меньше. На сегодня имеется не так много эмпирических данных о влиянии данного инструмента на поведение избирателей и т. д.

    По-прежнему существует недостаток в исследовании онлайновых выборов, которые могли бы дать информацию о том, кто пользуется электронным голосованием, зависит ли оно от ситуации на выборах, в какой степени оно повышает явку избирателей и соблюдаются ли при этом конституционные гарантии тайны волеизъявления. Такой анализ позволит судить о том, насколько полезен этот инструмент для усовершенствования демократического процесса. Настоящая статья посвящена главным образом анализу использования новых информационно-коммуникационных технологий (ИКТ) в демократическом процессе на местном уровне. В ней больше внимания уделяется системе правления и политическому участию на местном уровне с использованием ИКТ (e-governance и e-participation) и в меньшей степени – отдельным аспектам электронной администрации (e-administration).

    Предлагаемый анализ должен показать, внедряется ли использование новых технологий в той или иной стране в рамках широкой национальной программы или же носит ограниченный региональный характер. Кроме того, интересно посмотреть, являются ли эти проекты пилотными, имеющими характер эксперимента, или они ориентированы на внедрение.

    Отбор стран (Франция, Швейцария, Германия, Финляндия, Великобритания и Эстония) сделан с учетом таких характеристик, как величина явки избирателей, доля интернет-пользователей и институциональный контекст, которые, как можно предположить, определяют специфические особенности внедрения электронного правительства (e-government).

    Интернет-голосование рассматривается в качестве инструмента повышения участия в выборах. С 1980-х годов в некоторых странах оно существенно снизилось, и это явление выходит за пределы маргинальности. Низкая явка характерна для местных выборов во всех проанализированных странах, но она также является чрезвычайно серьезной проблемой общенациональных выборов в Великобритании, Эстонии и Швейцарии (см.: Kersting, 2005b). Можно утверждать, что низкий уровень явки на местном или общенациональном уровне побуждает администрацию внедрять более эффективные системы голосования. И местный уровень часто используется как испытательный полигон для апробации нового инструментария.

    Новой тенденцией является изменение социальных характеристик категории граждан, игнорирующих выборы. Ее основная часть – это уже не маргинальные группы с низким уровнем доходов и образования. Революция в сфере образования и сокращение численности маргинальных групп в большинстве стран должны были бы привести к росту электоральной активности. Но в процессе демократизации нормативный элемент голосования (чувство гражданского долга) имеет тенденцию ослабевать. Падению участия в выборах способствует также высокий уровень индивидуализма и независимости граждан. Теперь большая часть тех, кто не принимает участие в выборах, состоит из представителей неплохо образованных новых слоев среднего класса, а группы голосующих и не голосующих все меньше различаются по социальной структуре. Дополнительным стимулом внедрения голосования через Интернет служит ситуация с молодежной группой, демонстрирующей электоральную апатию и отсутствие всякого стремления к политической интеграции. Так, количество не голосующих резко увеличивается в возрастной группе от 18 до 25 лет.

    Одним из главных доводов против введения интернет-голосования служит цифровое неравенство. Дискриминация неимущих и других меньшинств, не имеющих доступа к персональным компьютерам и Интернету дома или на рабочем месте, противоречит принципу равного избирательного права. Критикуя эту ситуацию неравноправия, Дебора Филипс отмечает: «Одни избиратели более равны по сравнению с другими». Интернет получил самое широкое распространение в Скандинавских странах и в Эстонии. Со временем этого уровня смогут достичь все страны – члены Организации экономического сотрудничества и развития (OECD).

    Какую роль играют национальные различия для достижения консенсуса в пользу или против интернет-голосования и выработки некоей общей политики?

     

    Определения и вопросы

    Интернет-голосование часто рассматривается как средство создания новых возможностей при проведении выборов. Как подчеркивают его приверженцы, эти возможности помогут сделать голосование более удобным и менее затратным. Они могут способствовать росту участия, содействовать развитию прямой демократии и увеличить информированность избирателей.

    Электронная демократия (e-democracy). 

    Местное электронное правление как организация публичной власти на местном уровне с использованием ИКТ (e-govemance) включает различные инициативы. Оно ориентируется на возможности электронной демократии. Можно выделить информацию, коммуникацию и участие в качестве трех взаимосвязанных функций местной администрации, каждой из которых соответствует свой электронный инструментарий.

    Ключевой задачей исследования является оценка результатов внедрения новых демократических инструментов. Способствуют они повышению уровня политического участия, например в плане увеличения явки, или укреплению политической легитимности демократических институтов? Для ответа на этот вопрос уместно рассмотреть различные функции интернет-инструментария: электронный доступ (e-access) к информации, электронное консультирование (e-consultation), электронное обращение к органам власти (e-petition), электронный опрос (e-polling), электронный форум (e-forum). В центре внимания находится электронное голосование, которое охватывает различные аспекты информирования и коммуникации в сети.

    Характерные черты электронной демократии

    pic_01

    Что такое электронное голосование?

    Голосование с использованием Интернета может осуществляться тремя способами (см. табл. 1).

     

    Каналы электронного голосования

     

    Инфраструктура, контролируемая избирательными комиссиями Канал
    Интернет Другие электронные устройства
    ++ Интранет-голосование на избирательных участках Машины для голосования
    + Голосование через киоск (кабину)  
    Интернет-голосование Голосование посредством SMS-сообщений Голосование по телефону Голосование с использованием интерактивного цифрового телевидения

     

    Интернет-голосование на избирательном участке. Интернет используется для передачи данных с избирательного участка в местную, региональную или центральную избирательную комиссию. Этот вид голосования предполагает использование общедоступного компьютера и мало чем отличается от системы с электронными машинами для голосования. Соединение избирательного участка с вышестоящей избирательной комиссией осуществляется главным образом через Интранет. Внешние манипуляции, например, посредством внедрения компьютерных вирусов или хакерских атак, в принципе еще возможны, но предотвратить их достаточно легко.

    Киоск (кабина) для голосования. Избиратели могут воспользоваться специальными компьютерами, установленными в общественных местах типа библиотек, школ или торговых центров. Поскольку в этом случае избирательный процесс не может контролироваться органами власти, необходим специальный инструментарий электронной аутентификации, например, цифровая подпись, смарт-карта, отпечатки пальцев и т.п.

    Интернет-голосование. Голосование через Интернет из дома или с рабочего места влечет за собой повышенные технические риски. Для идентификации и аутентификации голосующего требуются специальное программное обеспечение или другие инструменты типа смарт-карт. Однако общественный контекст не может контролироваться должным образом, что способно привести к возникновению проблем нарушения тайны волеизъявления.

    Электронное голосование можно охарактеризовать каналами, включающими Интернет и другие электронные средства. Важной переменной описания голосования является также степень контроля инфраструктуры со стороны избирательных комиссий и представителей общественности.

    Электронное голосование может осуществляться не только через Интернет, но и при помощи других средств, например посредством машин для голосования. Они размещаются на избирательных участках и могут полностью контролироваться избирательными комиссиями. Идентификация и аутентификация избирателей могут осуществляться на избирательном участке при их регистрации уполномоченными членами участковой избирательной комиссий. Внешняя манипуляция, например посредством внедрения компьютерных вирусов, «троянских коней» или хакерских атак, исключена, поскольку данные записываются машиной для голосования, не имеющей никаких выходов вовне. Электоральный процесс может столкнуться только с внутренними ошибками программного обеспечения.

    Регламентация голосования. Демократическая теория опирается на представление о достаточно информированных, компетентных избирателях, которое предъявляет специфические требования к избирательному процессу. Национальные конституции описывают и закрепляют другие аспекты. Конституциями большинства стран гарантируются всеобщие, прямые, свободные и равные выборы на основе тайного голосования. Вопрос о равенстве голосов порождает определенные проблемы с точки зрения цифрового неравенства. Свободные выборы предполагают отсутствие манипуляций в процессе голосования. Непосредственно с этим связана, по-видимому, тайна голосования. Поскольку тайна и свобода волеизъявления гарантированы законом, подача голоса должна осуществляться без каких-либо манипуляций или давления со стороны других лиц. Вопрос заключается в том, является ли обеспечение тайны голосования функцией государства или же ответственность лежит на самом избирателе (Buchstein, 2000). Кроме того, тайна голосования определяет взаимоотношения избирателей с государством и администрацией. Анонимность волеизъявления означает, что государство и его административный аппарат не должны знать, кто за кого голосовал.

     

    Правила проведения выборов и конституция

      Конституция

    Тайное голосование

    Всеобщие выборы

    Свободные выборы

    Равные выборы

    Прямые выборы

    Швейцария Статья 34II/136I/149II Нет Нет Да   Да
    Эстония § 60 Да Да Да Да Да
    Финляндия Раздел 25 Да Да Нет Да Да
    Франция Статья 3 III Да Да Нет Да Да
    Германия Статья 38 Да Да Да Да Да

     
    Аргументы «за» и «против»

    «За» «Против»
    Эффективность (затраты, результативность и т. д.) Исключение из политики (цифровое неравенство)
    Политическая включенность (участие, явка избирателей) Легитимность (технические проблемы, доверие и т. д.)
    Прозрачность (информирование избирателей) Идентичность (символика голосования, ритуализация)
      Тайна (конфиденциальность, принуждение и т. д.)

    Дискуссия по вопросу э-голосования полна предубеждений и домыслов. В ней обсуждаются следующие проблемы.

    • Как в действительности организованы электронные выборы? Какие технические средства и коммуникационные каналы в них используются?
    • Неравное распределение возможностей использования электронных инструментов: кто, скорее всего, предпочтет электронное голосование обычным избирательным бюллетеням? Как «цифровое неравенство» повлияет на участие в электронных выборах?
    • Действительно ли интернет-голосование увеличивает число участвующих, как часто утверждают его сторонники?
    • Соблюдаются ли конституционные гарантии тайны волеизъявления на электронных выборах? Каковы угрозы нарушения этих гарантий? Требует ли интернет-голосование внесения изменений в избирательное законодательство? Если да, то каких?
    • Не помешают ли политические и культурные традиции различных стран продвижению интернет-выборов и других элементов электронной демократии?
    • Предмет особого беспокойства – доверие гражданина к избирательному процессу. Повлияет ли интернет-голосование на доверие к выборам? И будет ли проблема доверия сдерживать введение интернет-голосования в одних странах больше, чем в других?

    С актом голосования традиционным способом фактически может быть тесно связано ощущение гражданской самоидентичности: поездка на избирательный участок и ритуал опускания бумажного избирательного бюллетеня в урну для голосования выступают как действия, подтверждающие статус гражданства и политическую значимость индивида. Однако такие позиции свойственны больше представителям старшего поколения, чем молодым людям.

     

    Интернет-голосование. Существующие формы

    Как показывают сравнительные исследования, существуют веские основания утверждать, что отношение страны к интернет-голосованию зависит от национального контекста. По-видимому, существуют и различные стратегии внедрения Интернет-голосования. Первый путь начинается с дифференциации политических сфер, и выборы в местные органы власти рассматриваются в качестве полигона для испытания новых инструментов голосования. Второй путь включает в себя разграничение этапов внедрения электронного голосования. Он начинается с введения электронной регистрации. Следующий шаг- использование кабин (киосков) для голосования – ведет к снижению контроля над избирательным процессом. Последний шаг – введение дистанционного интернет-голосования – делает невозможным контроль со стороны государства за соблюдением тайны голосования и свободы волеизъявления. В данном случае сам гражданин является ответственным за соблюдение и защиту собственных прав. В таблице 4 представлен краткий обзор информационно-коммуникационного и политического контекстов использования различных технологий голосования и направлений политики в области национальных и федеральных выборов1. Таблица позволяет выявить некоторые важные особенности.

    Введение для верификации избирателей смарт-карт, удостоверяющих личность и используемых также в качестве цифровой подписи, хорошо продвигается в Эстонии. В Германии существует система законов, необходимых для введения цифровой подписи. Кроме того, Германия и до некоторой степени Финляндия имеют опыт проведения интерактивных выборов в частном секторе.

    Отдавая должное «бумажным технологиям», все страны до сих пор используют традиционные кабины для голосования. Но многие из них также предлагают возможность проголосовать по почте и/или по доверенности (proxy voting). Досрочное голосование разрешено в большинстве стран. Во Франции можно передать свой голос по доверенности, однако голосование по почте не предусмотрено. В Германии введены машины для голосования в рамках пилотных проектов. Интернет-голосование пока еще не является общепринятым методом ни в одной европейской стране, впрочем, как и в других странах.

    Планы введения интернет-голосования отражают оценку ожидаемых выгод и рисков. Эстония, Великобритания и Швейцария, по-видимому, находятся на пороге принятия окончательного решения в пользу интернет-голосования. Германия собирается ввести интерактивное голосование в долгосрочной перспективе и полагается на поэтапный подход. Франция и Финляндия не отстают, но просто пришли к другим выводам относительно введения он-лайнового голосования. Анализируя причины, по которым различные страны не торопятся с выбором интернет-голосования, мы находим, что наряду с преимущественно формальными аргументами юридического порядка оно воспринимается как угроза «честности» процесса голосования. Финляндия, несмотря на заметные успехи в предоставлении гражданам электронных услуг, не предпринимает никаких серьезных шагов к внедрению интернет-голосования из-за устойчивых демократических традиций и повышенного внимания к вопросам безопасности. Во Франции законопроект о предоставлении возможности голосования через Интернет был заблокирован парламентом. Более того, Национальная комиссия по защите персональной информации (Commission Nationale de l’Informatique et des Libertés, CNIL) запретила некоторые эксперименты в этой области.

     

    Технологии голосования и политика в области проведения выборов

    Технология / политика

    Страна
    Швейцария Эстония Германия Финляндия Франция Великобритания
    Выборы            
    Низкая явка X         X
    Большое число выборов и референдумов X         X
    ИКT            
    Высокий уровень использования ИКТ   X   X   X
    Широкое распространение интерактивных выборов в частном секторе X          
    Бумажные технологии            
    Досрочное голосование X   X X   X
    Голосование по почте X   X     X d)
    Голосование по доверенности         X  
    Текущая стратегия использования электронного голосования a)            
    Машины для голосования P   X b)   P P
    Киоски (кабины) P         X
    Интернет-голосование P P L     X d)

     

    В свете этих веских доводов против интернет-голосования возникает вопрос, почему все-таки некоторые страны стремятся стать лидерами в данной области. Можно ли объяснить, почему интернет-голосование осуществляется в таких странах, как Эстония, Великобритания и Швейцария? Объяснение тому может быть найдено в сложившихся обстоятельствах, а также убеждениях и интересах групп, продвигающих интернет-голосование. Рассмотрим подробнее некоторые страны, приведенные в табл. 5, начиная с предполагаемых лидеров Великобритании, Швейцарии и Эстонии, а затем перейдем к группе более осторожных стран – Финляндии и Франции.

    Эстония. Эстония является новой демократией, которая стремится догнать современные демократические государства и готова мириться с неопределенностью, связанной с использованием новых электоральных инструментов. Широкое распространение ИКТ и Интернета благоприятствует внедрению электронного голосования. Поэтому неудивительно, что планы провести интерактивное голосование существовали еще до национальных выборов 2003 г. Однако по соображениям политического характера предоставление избирателям возможности интерактивного голосования было отложено до [c. 133] 2005 г. Эстония успешно внедрила электронное голосование на местных выборах 2005 г. и использовала его на национальных выборах 2007 г. Для верификации избирателей используются удостоверения личности, которые служат средством цифровой подписи. Планируется, что процесс интерактивного голосования должен быть остановлен за сутки до дня выборов, чтобы избиратель мог пересмотреть свой выбор, сделанный в Интернете, и переголосовать на избирательном участке. Снижение уровня конфиденциальности волеизъявления не рассматривается как препятствие введению электронного голосования. Избирательное законодательство Эстонии возлагает полную ответственность за соблюдение тайны голосования на самого гражданина.

    Великобритания. Можно указать несколько причин, в силу которых Великобритания больше других стран стремится принять он-лайновое голосование.

    Первый и наиболее важный фактор – это мощный модернизационный импульс, исходящий от британского правительства. Во всем мире множество политических документов выражает стремление модернизировать правительство и вкладывать капитал в «информационное общество», разумеется, с «электронным правительством». Однако если большинство стран ограничивается, главным образом, риторикой, Великобритания, очевидно, всерьез принимает идею электронного правительства, учреждая агентства типа офиса «электронного уполномоченного» (e-Envoy) и возлагая ответственность за электронное правительство на старшего члена Кабинета. Модернизация процесса голосования в соответствии с реалиями XXI в. является стремлением, которое соотносится с общими целями создания электронного правительства.

    Второй важный фактор – существенное падение явки избирателей на выборах 2001 г., вызвавшее серьезное беспокойство. С этим явлением связано также принятие Закона «Политические партии, выборы и референдумы» (Political Parties, Elections and Referendums Act 2000 PPERA), по которому была учреждена Избирательная комиссия. В ее цели входили поощрение участия граждан в демократическом процессе, а также содействие избирателям в регистрации и голосовании. Там, где беспокойство по поводу низкой явки избирателей уже привело к введению голосования по почте, можно увидеть и применение ИКТ в качестве дополнительной меры. Хотя и «электронный уполномоченный», и Избирательная комиссия подчеркивают, что предоставление почтовых избирательных бюллетеней и ИКТ сами по себе не увеличат явку, снижение электоральной активности остается важным фактором, стимулирующим внедрение интернет-голосования.

    Более того, поскольку закон PPERA позволил местным властям проводить под наблюдением Избирательной комиссии эксперименты по использованию новых методов голосования, он открыл двери для многих местных предпринимателей, которые в силу разных причин готовы поставить на электронное голосование. Эти эксперименты дают прекрасный шанс местным властям преподнести себя как современных и эффективных политиков, а некоторые местные управляющие видят в них превосходную возможность карьерного роста. В своем энтузиазме местные власти и их управляющие ощущают поддержку международных «провайдеров электоральных услуг», которые, как утверждает Лэдбеттер, «вкалывают как сумасшедшие», чтобы такие выборы сработали и чтобы о них все услышали.

    Пилотные проекты с голосованием посредством SMS-сообщений, цифрового телевидения, почтовых отправлений и Интернета сработали весьма неплохо. Тем не менее эти инструменты, за исключением голосования по почте, не смогли увеличить участие избирателей. А голосование по почте подвергалось критике, когда во втором туре выборов 2003 г. появились многочисленные свидетельства серьезных манипуляций.

    Швейцария. Швейцарии также свойственна относительно низкая явка избирателей на общенациональные выборы. Чтобы переломить тенденцию снижения, в 1990-е годы было введено голосование по почте, которое, однако, не принесло желаемых результатов. Это стало одной из причин принятия в 2001 г. планов внедрения он-лайнового голосования, включающих три отдельных проекта: электронная регистрация избирателей, цифровая подпись Для участия в национальных и местных референдумам и тестирование он-лайнового голосования в Женеве. В последнем проекте администрация придерживается практической точки зрения, отказываясь от использования цифровой подписи, которая пока еще недостаточно известна гражданам и не воспринята ими.

    Выбор Швейцарии в пользу он-лайнового голосования оправдан в силу нескольких причин. Во-первых, ввиду большого количества проводимых ежегодно голосований (выборы и референдумы) на федеральном, кантональном и коммунальном уровнях использование Интернета может принести значительные экономические и организационные выгоды. Во-вторых, швейцарские нормы соблюдения тайны волеизъявления менее строги, чем в других странах. В Швейцарии существует длительная традиция открытого голосования на общественных собраниях, и, учитывая, что законодательство о почтовом голосовании было принято еще в 1990-е годы, страна прошла уже достаточно длинный путь по направлению к «дистанционному голосованию». В-третьих, широкое распространение выборов и референдумов привело к деритуализации и десакрализации этих процедур, и поэтому вероятность приятия онлайнового голосования весьма высока.

    Наряду с причинами, которые дают хорошие шансы интернет-голосованию, существуют также и поводы для беспокойства. Проект должен создать специальный, устроенный по принципу «одного окна» портал для выборов («one stop homepage»), на котором помимо возможности проголосовать можно найти информацию о политических партиях и референдумах. Это удобно для избирателей, но вызывает некоторую озабоченность. В системе онлайнового голосования отсутствует стадия «остывания», что создает или увеличивает возможность необдуманного, спонтанного голосования в последнюю минуту, которое может привести к большому количеству «случайных голосов» (junk voting) несмотря на обилие информации для избирателей в Интернете. Проблемой является также разрыв между современным интерактивным голосованием на дому и традиционным, часто открытым голосованием «на публике». Наконец, проблематичным видится выбор интернет-порталов. Существуют опасения по поводу политической мобилизации недостаточно информированных граждан.

    В целом Швейцария двигается в сторону экспериментирования и в конечном счете введения он-лайнового голосования. Первые пилотные проекты референдумов были чрезвычайно важными вехами в этом движении. Тем не менее, как это ранее произошло с голосованием по почте, «старые» избиратели использовали новый инструмент в качестве альтернативы прежнему. Но когда главным фактором являются любопытство и новизна, достичь устойчивого повышения участия в выборах невозможно.

    Германия. В Германии ожидания, связанные с он-лайновым голосованием, заключаются в том, что оно сократит время подсчета и пересчета голосов, минимизирует число недействительных голосов и будет способствовать развитию новых технологий для политического участия инвалидов. Электронное голосование также может внести вклад в повышение мобильности электората. Существование такой формы, как голосование по почте (на общенациональных выборах в 2002 г. ею воспользовались 18 % избирателей), проложило путь электронному голосованию точно так же, как и в Швейцарии. Был выполнен целый ряд пилотных проектов, моделирующих он-лайновое голосование.

    Германия предполагает поэтапно внедрить электронное голосование. Вначале должны быть соединены между собой все избирательные участки и создан центральный регистр избирателей. С подключением Интернета и внутренних сетей любой избиратель получит возможность проголосовать на любом из избирательных участков страны. На последующих стадиях должны быть внедрены киоски (кабины) для голосования, а затем он-лайновые выборы с возможностью голосования на дому. Пилотные проекты должны пройти апробацию на местном уровне перед выходом на региональный и общенациональный.

    Здесь также имеются свои причины для беспокойства. Конституционные положения подчеркивают необходимость предотвращения внешней манипуляции и сохранения тайны волеизъявления в процессе голосования. Соблюдение принципа «один человек – один голос» должно быть обеспечено электронной подписью, которой в Германии уделяется много внимания. Кроме того, анонимность голосования должна быть гарантирована на долгое время.

    Финляндия. Хотя уровень использования Интернета в Финляндии относительно высок, цифровое неравенство все еще остается заметным. Пользователями Интернета являются две трети населения, но доля женщин ниже, особенно в возрастной группе старше 55 лет. Число пользователей среди студентов и служащих среднего и высшего уровней управления несколько выше, чем в среднем по стране, тогда как среди безработных ниже. Интернет широко распространен и в сельских районах.

    Электронное правительство и электронная администрация охватывают три четверти населения.

    Проблема политического участия достаточно актуальна, явка избирателей на выборы парламента Финляндии и местных органов власти постоянно снижается. В сельских районах около 50 % электората используют возможность проголосовать досрочно (главным образом в почтовых отделениях). В городах этой возможностью пользуются 36 % избирателей. Проведение избирательных кампаний в Интернете все чаще становится предметом политических дискуссий. Интернет также используется для проведения опросов общественного мнения. Существует пилотный проект электронного голосования на Аландских островах. Эта маленькая группа островов с населением около 25 000 жителей имеет собственный парламент с законодательными полномочиями и собственный бюджет. Здесь также существует «почтовое голосование», которым пользуются 1–2 % избирателей.

    Высокий интерес к коммуникационным технологиям в Финляндии не трансформируется в активное стремление внедрить интернет-голосование. Общественное давление на избирателя в пределах семьи и опасность покупки голосов воспринимаются как факторы, к которым необходимо отнестись всерьез. Много внимания в публичных дебатах уделяется также препятствиям политического и технического порядка. Другие причины заключаются в том, что выборы в Финляндии проводятся не так часто, как во многих других странах, и что избирательная система имеет хорошую репутацию. В дискуссии по электронному голосованию подошла очередь вопроса об электронных удостоверениях личности. На выборах в местные органы власти 2003 г. была запланирована онлайновая регистрация избирателей, однако предоставление возможности интерактивного голосования было отложено.

    Франция. Франция выбрала особый путь вхождения в эру ИКТ. Распространение Интернета в ней (20 %) по сравнению с другими странами, представленными в обзоре, достаточно скромное. Отчасти это можно объяснить низким уровнем поддержки, которую идея электронного голосования получает со стороны политических деятелей. Ее одобряют только 5 % от их числа. Другое объяснение – негативный опыт голосования по почте. Последнее строго регулировалось до 1970-х годов и затем было частично отменено из-за многочисленных фактов подтасовок.

    Город Исси-Ле-Мулино (Issy-Les-Moulinaux) воспринял идею электронного правительства весьма серьезно. Аудитория Интернета здесь больше по сравнению с остальной частью Франции. Им пользуются приблизительно 35 % жителей. Через Интернет можно получать многие муниципальные услуги, официальную информацию и документы, следить за заседаниями городского совета. Поэтому неудивительно, что город решился поэкспериментировать с онлайновым голосованием. Эксперименты планировалось провести в ходе президентских и парламентских выборов в 2002 г. Они давали гражданам дополнительную к традиционному способу возможность проголосовать через Интернет. Были предложены также и другие пилотные проекты, которые нуждались в одобрении Национальной комиссии по защите персональной информации (CNIL). Некоторые проекты комиссия не одобрила. Ее главные аргументы состояли в том, что верификация избирателей осуществлялась только при помощи специального кода и пароля, что общественное давление в ходе процесса не поддавалось контролю, и, наконец, что сервер, обслуживающий процесс интернет-голосования, находился в Нью-Йорке и, таким образом, вне контроля национальных властей. Два пилотных проекта (в Париже и в Мержинаке) получили более высокую оценку комиссии, поскольку в них использовались смарт-карты. Одобрение получил и другой пилотный проект, в парижском пригороде Вуази-ле-Бретоно (Voisy-les-Bretonneaux). Однако его концепция подверглась критике со стороны Министерства внутренних дел.

    Тогда как в публичном секторе поддержка пилотных проектов со стороны политических деятелей невелика, а регулирующие органы, такие, как CNIL, весьма осторожны в их оценке, онлайновое голосование становится все более и более привлекательным в социально-экономическом секторе. Акционерное законодательство и избирательное законодательство для университетов изменились в пользу интерактивного голосования.

     

    Заключение

     

    По целям внедрения интернет-голосования исследованные страны отчетливо делятся на три группы. К первой группе относится Финляндия. Она полагается на традиционный способ голосования при помощи «бумаги и карандаша», и ее вполне устраивает статус-кво, что находит отражение в отсутствии каких-либо планов внедрения интернет-голосования на национальном уровне.

    Франция относится ко второй группе. Она использует традиционные формы волеизъявления, но планирует внедрить машины для голосования. Никаких планов полностью перейти на интернет-голосование у нее нет.

    Третью группу составляют Эстония, Швейцария, Великобритания и Германия. Они планируют пройти весь путь до конца. Германия думает о поэтапном внедрении э-голосования, от уже имеющихся машин для голосования к голосованию в киосках (уже существующих в США) и затем – к интернет-голосованию. Однако к финальной стадии правительство подходит весьма осторожно. Эстония, Великобритания и Швейцария планируют совершить больший прыжок. Великобритания имеет амбициозные планы внедрения интернет-голосования в период после 2006 г. В ходе выборов в местные органы власти в 2002 г. был проведен ряд экспериментов с различными типами интернет-голосования, и их результаты получили юридическое закрепление. Политика Швейцарии предусматривает проведение экспериментов и внедрение ИКТ в процесс голосования, цель которого – облегчить процедуру голосования и упростить организацию референдумов и выборов. Эстония планировала осуществить интернет-голосование на выборах в местные органы власти 2005 г.

    Электронная демократия и интерактивное голосование создают много новых возможностей, но также несут в себе и некоторые очевидные угрозы. Новые возможности для сложных избирательных систем, таких, как голосование по разбитому мандату, кумулятивное голосование, голосование по методу единого передаваемого голоса и преференциальное голосование (как они представлены, например, в Ирландии), позволяют значительно облегчить получение результатов при онлайновом голосовании. С другой стороны, стоимость трансакций в использовании новых технологий может оказаться намного выше, а степень недоверия к этому новому инструменту, как и затраты на его внедрение – чрезвычайно высокими. Главным доводом критики является, по всей видимости, подрыв легитимности современных демократий, которая основывается на законе об обязательности тайного голосования. С ним он-лайновое голосование несовместимо. К тому же процесс принятия решения при интерактивном голосовании может привести к превращению политики в частное дело и к спонтанному, поспешному участию без необходимого осмысления. Более того, недоверие к компьютерной технологии, инструментам защиты информации и компьютерным сетям кажется вполне очевидным. Атаки хакеров и фальсификация результатов голосования могут в значительной степени подорвать легитимность политической системы.

    Главные цели и ожидания сосредоточены на повышении политической включенности и участия в выборах, а также на том, что избиратели будут лучше информированы и более глубоко осмыслят свой выбор перед тем, как отдать свой голос.

    Даже если в большинстве стран – участниц ОЭСР явка избирателей не столь низка, как на выборах в местные органы власти в Швейцарии, она является проблемой. Особенно потому, что в первую очередь она затрагивает молодое поколение. Причины абсентеизма -не только политическая апатия, недостаток знания и отсутствие интереса к политике, но и политический цинизм заинтересованных граждан. Благодаря эйфории, поднявшейся вокруг Интернета, все большее число граждан используют его и становятся связанными друг с другом. Эта группа является целевой в стратегиях интернет-голосования. Идея заключается в том, чтобы использовать Интернет в качестве входной двери в политическое участие. Меняющиеся привычки и более высокая мобильность заставляют создавать новые инструменты для избирательных процедур, которые усилят мотивацию более молодых избирателей. Но это произойдет лишь в том случае, если будет сопровождаться использованием новых, более совершенных информационных систем (смарт-голосование и т.д.) и новых инструментов прямой демократии (референдумы, ваучерные системы и т.д.), которые увеличивают ценность голосования, знания и мотивацию (см.: Kersting, 2005b).

    Таким образом, мобилизация молодых избирателей, привнесение новой мотивации для преодоления политического неравенства и увеличение участия в выборах молодых граждан – это наиболее важные аспекты. В качестве других положительных моментов отмечаются административная эффективность, а также быстрый и эффективный способ подсчета результатов голосования.

    Хотя молодое поколение выглядит более открытым, эмпирические данные показывают, что он-лайновое голосование вовсе не обязательно способно преодолеть электоральную апатию. Только когда этот инструмент используется в данной группе политически заинтересованными гражданами, может произойти сдвиг от традиционного способа голосования к он-лайновому, как это произошло с голосованием по почте в некоторых странах. После внедрения оно получит широкое распространение, после чего его уже будет трудно остановить, несмотря на опасность для некоторых демократических принципов (тайна волеизъявления).

    Хотя история он-лайновых выборов еще коротка и их привлекательность неустойчива, можно ожидать, что они сделают избирателей более влиятельными. Уже теперь пользователи Интернета получают большую и лучшую политическую информацию, обращаясь к сети, и являются частью информационной элиты. Внедрение порталов для интерактивного голосования с информацией о партийных программах и т.д. и с дискуссионными форумами, а также новые стратегии голосования по проблемам (референдумы, ваучеры) должны сделать избирательный процесс более рациональным и укрепить демократию.

    Использованная в исследовании выборка стран дает лишь общее представление об электронном голосовании. Другие страны, например Индия, могут иметь больше машин для голосования. В этих странах интернет-голосование не получило широкого распространения вследствие цифрового неравенства. В США, где Интернет получил широкое и быстрое распространение, он-лайновое голосование не стоит в повестке дня. Главными доводами против него являются угрозы технического характера («троянские кони» и т.п.). В будущем понадобится больше исследований для создания более надежных инструментов, а также для избавления от техно-оптимистических и техно-пессимистических предубеждений. На этой основе внедрение инструментов электронной демократии и онлайнового голосования, отвечающих демократическим принципам, представляется возможным.

    Автор: Керстинг Н.

    Перевод: Грачев М.

     

    Список использованной литературы

    Aldrich, John 1993: Rational Choice and Turnout, in: American Journal of Political Science 37 (1993): 246–278.

    Alvarez, Michael / T. Hall 2004: Point, Click & Vote. The Future of Internet Voting. Washington: Brookings Institution Press.

    Alvarez, Michael / Nagler, Jonathan 2000: The likely consequences of Internet Voting for political representation. Los Angeles: Loyola Law school.

    Вrookings Institute 2000: The future of Internet Voting. Washington, D.C.: Brookings Institute.

    Buchstein, Hubertus 2000: Prasenzwahl, Briefwahl, Online-Wahl und der Grundsatz der geheimen Stimmabgabe. in: Zeitschrift fur Parlamentsfragen 4 (2000), S. 886–902.

    e-Envoy 2002: in the service of democracy; a consultation paper on policy for electronic democracy. London: office of the e-Envoy, Cabinet Office.

    Electoral Commission 2002: Modernizing elections: A strategic evaluation of the 2002 electoral pilot schemes. London: The Electoral Commission.

    Eurobarometer 2002: Flash-Eurobarometer 112. Cologne.

    Gibson, Rachel 2001: Elections Online: Assessing Internet Voting in Light of the Arizona Democratic Primary, in: Political Science Quarterly 116(4): 561-583.

    Gibson, Rachel K. 2002: Internet Voting: The pro’s and con’s, in: Political Studies Quarterly 2002.

    Green, Donald and Shapiro, Ian 1994: Pathologies of Rational Choice Theory. A Critique of Applications in Political Science. New Haven: Yale University Press.

    IDEA (International Institute for Democracy and Electoral Assistance) 2002: Voter turnout from 1945 to 1997. A global report on participation Stockholm: IDEA.

    IPI 2001: Report of the National Workshop on Internet Voting: Issues and Research Agenda. Washington: Internet Policy Institute.

    Kersting, Norbert 2004: Internet voting behaviour, in Kersting, Norbert and Balder-sheim, Harald 2004: Electronic voting and democracy. A comparative analysis. London: Palgrave: 255–266.

    Kersting, Norbert / Baldersheim, Harald 2004: Electronic voting and democracy. A comparative analysis. London: Palgrave.

    Kersting, Norbert / Leenes, Ronald / Svensson, Jurgen 2004: Adopting Internet Voting: Context Matters, in: Kersting, Norbert and Baldersheim, Harald 2004: Electronic voting and democracy. A comparative analysis. London: Palgrave: 276–306.

    Kersting, Norbert 2005a: Die Zukunft der lokalen Demokratie. Frankfurt: Campus.

    Kersting, Norbert 2005b: Reforming local electoral systems in Europe, in: Reynart, Herwig, Delwit, P., Steyvers, K., Pilet, J.-B., (eds.) 2005, Revolution or renovation? Reforming local politics in Europe. Brugge: Van den Broele.

    Norris, Pippa 2001: A Digital Divide: Civic Engagement, Information Poverty and the Internet and in Democratic Societies. New York: Cambridge University Press.

    Pratchett, Lawrence 2002: The implementation of electronic voting in the UK. London: Local Government Association.

    Schweizerische Bundeskanzlei 2002: Bericht iiber den Vote electronique. Chancen, Risiken und Machbarkeit elektronischer Ausubung politischer Rechte. Bundeskanzlei.

    Svensson, Jingen S. / Leenes, Ronald 2003: E-voting in Europe: A case of structuration. in: Information Polity 7 (2003) 4.

    Tolbert, Caroline / McNeal, Ramona 2001: Does the Internet increase voter participation in elections? Paper presented at the annual meeting of the American Political Science Assocation.

    San Francisco APSA September/ 2001.

     
c
Написати нове повідомлення
j
Наступний пост/наступний коментар
k
Попередній пост/попередній коментар
r
Відповісти
e
Редагувати
o
Показати/сховати коментарі
t
Перейти вгору
l
Йти до логіну
h
Показати/приховати довідку
shift + esc
Скасувати